Чарівний світ українських ремесел. Решетилівка

26 квітня 2021 419 0
Недавно мала можливість презентувати маловідому Полтавщину під час онлайн-конференції для мандрівників з усієї України.


Поняття «маловідомий» для різних категорій мандрівників інакше. Для тих, хто знайомий з Полтавщиною, - це об’єкти, які знаходяться поза звичними туристичними маршрутами. Для тих, хто вирушає на Полтавщину вперше, все буде незнайомим. 

Отож я «ризикнула» розпочати презентацію із трьох туристичних локацій, які є для мене  сакральними. Без яких  «моя» Полтавщина не грає всіма барвами веселки: Решетилівка, Опішня, Більськ. 

Сьогодні про першу, бо маю «свіжі», весняні враження від мандрівки до Решетилівки. 

«Один із найвідоміших сучасних центрів народних промислів України» - говорить про місто Вікіпедія. «Один із…», отже, не єдиний. Але ж у подорожах завжди шукаю родзинку, та ще й назву для туристів придумала «Чарівний світ українських ремесел». А чарівність там, де з любов’ю, щиро, натхненно і самовіддано. Де ниточка, лягаючи одна до одної, творить візерунки чи то вишивки, чи килима. Де тепло і затишно, по-родинному.

Мабуть, велике щастя, коли родина має спільну справу, яка дозволяє бути на одній хвилі. Де є розуміння з півслова, погляду, руху. 

Решетилівка має багато творчих родин, які займаються традиційними ремеслами. Одну з них – родину Пілюгіних, знаю давно. Ще з однією, родиною Вакуленків, познайомилася, коли готувала маршрут для туристів. Мене підкупило те, що для обох родин вишивка та килимарство є сімейною справою. Значить, все, до чого торкаються, має душу. 

Тендітна молода жінка із захопленням розповідає про народження своїх дітей – гобеленів. Від маленького ескізу на папері до готового килима  - довгий шлях. Перенесення малюнку на оригінальний розмір, фарбування ниток, натягування основи і саме ткання інколи забирає кілька місяців. Ольга Пілюгіна, а саме про неї зараз мова, говорить, що кожна робота просить не тільки технічного виконання, а й натхнення-польоту. Тоді й птахи, махнувши крилами, легко злітають у небо, а квітка – дерево життя, розпускається неймовірними барвами. Гладимо пасма ниток, розвішених над розпочатою роботою, сідаємо за ткацький станок і слухаємо особливості решетилівської техніки ткання. Навколо на стінах – гобелени у авторській техніці, візерунки з глибоким філософським змістом.  Деякі з них, за словами майстрині, ніколи не виставлялися, бо у них є особисті мотиви. Інші ж, на наше щастя, – «не помістилися» у  галереї мистецтв «Лавра», де зараз триває персональна виставка. На одній із стін – малюнок із релігійним сюжетом. Майбутній гобелен. Пані Ольга щедро розсипає навколо себе посмішки, відповідає на питання , говорить про підтримку родини. Зачаровано слухаємо і вкотре переконуємося, що найцінніший скарб – це люди.  

Наступна зустріч – інші емоції. Після слів вітання енергійна жінка відразу ж виводить групу на вулицю, щоб показати оригінальне оздоблення вікон: вишивка на москітній сітці. Не люблю москітних сіток на вікнах, а от такі б личили кожній оселі! У цьому місці, як і в майстерні Ольги Пілюгіної, перехоплює подих. Залишаю всі буденні клопоти перед дверима Всеукраїнського центру вишивки та килимарства і поринаю у чарівний світ українських ремесел.  Надія Вакуленко, керівниця за посадою, а Берегиня цього освітнього простору по суті, з захопленням розповідає про кожен гобелен чи сорочку, представлену в експозиції. У Центрі є роботи різних майстрів. Килими мають розкішні кольорові гами, вони інакші, ніж у Ольги Пілюгіної. Та й візерунки відрізняються по змісту та наповненню. Решетилівщина багата талантами! 

У розповідь пані Надії вставляють репліки її діти: донька Юлія та син Олександр. Ніби підказують, що ще треба показати гостям, щоб вони залишили частинку своєї душі у Решетилівці. У руках Надії Вікторівни одна за другою з’являються роботи вишивальниць центру. Беру у руки – серце пришвидшує ритм, губи розпливаються у посмішці. Здається, ці легкі візерунки білим по білому творили ангели на небі. Все простіше: Всесвіт наділив художнім талантом  Надію Вакуленко. У моменти особливого піднесення кожен хрестик знаходить своє місце на схемі: народжується візерунок. 

Екскурсія Центром продовжується у килимарній майстерні, до якої нас веде мамина помічниця – Юлія. Розповідає, що дитяче захоплення ткати та вишивати стало невід’ємною частиною її життя. У майстерні кілька ткацьких станків, на кожному – розпочата робота. Надія Вікторівна з гордістю розповідає про організаторські здібності доньки: ця майстерня – зона її відповідальності. Олександр також підхвалює сестру та кличе у інше приміщення, щоб показати свою роботу. Він програмує і забезпечує роботу вишивальних машин. У руках Надії Вікторівни з’являється весільний рушник. Майстриня розкриває секрети кожного елементу, Сашко доповнює материні слова. Ловлю себе на думці про материнське щастя. І воно не в тому, що діти поруч. А у спільній справі, якою живе родина. І у великій просвітницькій місії, яку несе родина Вакуленків у світ. 

Враження від Решетилівки будуть неповними, якщо не скажу ще про кількох людей, з якими познайомилися під час подорожі. Харизматичний Євген Пілюгін організував мандрівку у дитинство: дорослі чоловіки та жінки, вмочивши пальці у фарбу, малювали казкові квіти. Вишивальниці Лариса Пілюгіна та Олена Коршунова поділилися секретами майстерності, Юрій Кісіль занурив в історію решетилівського краю. 

Таким був один із березневих вихідних із  «Скарбничкою мандрів». 

Післямова: 

Секрети решетилівської вишивки та килимарства заховані у глибині століть і передаються не тільки від майстра до майстра, а й генетично. Мабуть, невидимим зв’язком полінь можна пояснити бажання сучасників розповісти всьому світу про унікальну решетилівську традицію вишивати білим по білому та ткати килими із загадковим рослинним орнаментом. 

«Технологія вишивки «білим по білому»  та «Традиції рослинного килимарства  внесені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини  та номінуються на статус світової спадщини ЮНЕСКО. 

Полтавцям є чим пишатися!

Наталія Скорик. Екскурсовод, керівник туристичного клубу " Скарбничка мандрів"