"А наді Пслом, на майдані, торг іде…" : Сорочинський ярмарок, як він є

22 липня 2021 1934 0
Олена Кулага
Здавна на Полтавщині в кінці літа відбувається Сорочинський ярмарок, на який традиційно прибувають гості зі всієї України. Тож чим так приваблюють Великі Сорочинці численних ярмаркуючих, спробуємо з'ясувати разом.

З ІСТОРІЇ ЯРМАРКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Ярмарковий рух в Україні має багатовікову історію. За свідченням дослідників, його розвиток на вітчизняних теренах розпочався ще в ХVI ст., а на кінець ХІХ ст. – налічував понад 2600 ярмаркових локацій. Це свідчить про природність цього явища, його звичність для українського народу. 

Сорочинський ярмарок був не найбільшим з ярмарків і не найвідомішим. Село Великі Сорочинці Миргородського району, напевно, й не набуло б такої впізнаваності, якби його не прославив наш земляк і письменник Микола Гоголь.

У часи Гоголя поселення мало статус містечка. У давнину воно ще називалося Краснопіль, а з двадцятих років XVII ст. вже відоме під назвою Сорочинці. 1646 року цей населений пункт, як і чимало інших, захопив зі своїм військом скатоличений український магнат Єремія Вишневецький. Йому й належало містечко, аж до початку Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648 року.

"Напередодні ярмарку. Полтавщина" С. Васильківський (джерело - sverediuk.com.ua)

На визволених від польських магнатів українських землях, Хмельницький запровадив новий полковий адміністративно-територіальний устрій. З того часу Сорочинці стали сотенним містечком Миргородського полку.

Згодом у Сорочинцях з'явилися маєтності козацької старшини. Зокрема, володіння в Сорочинцях і сусідньому Хомутці мав Миргородський полковник Павло Апостол. А за ініціативи його сина гетьмана Данили Апостола в 1723-1732 роках тут звели муровану Спасо-Преображенську церкву у стилі бароко. У церемонії освячення взяв участь сам гетьман Лівобережної України Данило Апостол з десятитисячним почтом козаків.

Уже з другої половини XVII ст. у містечку періодично відбувалися ярмарки, а найбільшого розвитку і популярності вони набули у XІX ст. – після скасування кріпацтва. 

У Сорочинцях щороку проходили п’ять таких ярмарків тривалістю один-три дні. Ярмарки називалися: Василівський, Похвальний, Святодухівський, Здвиженський і Пилипівський.

Збереглися дані, що у 1845 році на п’ять Сорочинських ярмарків купці привезли товару на десять тисяч карбованців сріблом. Якщо додати все те, чим торгували селяни, то ця цифра значно зросте.

Микола Пимоненко "На ярмарку" (джерело - sverediuk.com.ua)

Та, звісно, найбільшу популярність Сорочинцям принесли твори письменника Миколи Гоголя. Зокрема у повісті "Сорочинський ярмарок" він описав ярмарковий рух в цілому. Надав ярмарку, як явищу, особливого колориту, додав йому містично-казкового окрасу. 

У повісті "Сорочинський ярмарок" Гоголь відтворив поезію народного життя, поєднавши її з гумором. Так, Гоголь описує, як люди звідусіль їдуть на ярмарок десь на початку XІX ст.:

"Такою розкішшю сяяв один із днів гарячого серпня року тисяча вісімсот... вісімсот... Та, років з тридцять буде тому, коли шлях, верст за десять до містечка Сорочинців, кипів народом, що поспішав з усіх околишніх і далеких хуторів на ярмарок".

Письменник несвідомо здійснив промоутерську акцію, яка упродовж майже двох століть тішить організаторів і учасників прибутками, покупців обновами й видовищами, замішаними на гоголівській бісовщині, приправленій українським фольклором.

РІЗНОМАНІТТЯ ТОВАРІВ НА ЯРМАРКУ

"Галас, сварка, мукання, мекання, ревіння - все зливається в один безладний гомін. Воли, мішки, сіно, цигани, горшки, баби, пряники, шапки - все яскраве, строкате, безладне метушиться купами і снується перед очима", – так Микола Гоголь описує динамічну торгівлю на ярмарку.

На початку XІX ст. у повітових містах Полтавщини працювало близько 300 ремісників: шевців, кравців, шапошників, столярів, мідників та майстрів інших професій.

Різним промислом займалася і значна частина селян: у Зіньківському і Гадяцькому повітах займалися бондарським ремеслом, у Миргородському – виготовленням коліс, в Опішні – глиняним посудом, у Решетилівці – килимарством і обробкою смушок. Значну частину своєї продукції селяни продавали саме на ярмарках.

Вже на початку XX ст. у Полтавській губернії діяли 512 різних промислових закладів, в тому числі: 73 мукомельних млина, 37 підприємств з виробництва одягу та взуття, 78 хлібних і кондитерських закладів, 14 шкір-заводів, 49 типографій, 2 цукрових заводи, 45 винокурень, 13 табачних фабрик. 

Володимир Маковський "Ярмарок в Україні" (джерело - sverediuk.com.ua)

З Лохвицького та Лубенського повітів на ярмарок везли вироби з дерева. Виготовляли деталі ходового транспорту, меблів, предмети хатнього вжитку: різьблені миски, ложки, мисники, одвірки, віконниці тощо. Значний попит на ярмарках мало церковне художнє різьблення, зокрема: хрести, постаті святих та ангелів, виготовлені з м'яких порід дерева і фарбовані в золото.

У Зіньківському та Гадяцькому повітах виготовляли гребінці. Крім того, на продаж готували оздоблені ґудзики, люльки, сюрчки. Значним попитом на ярмарку користувалися вироби з рогози: кошики, баули, скрині, валізи, які зазвичай привозили з Зіньківського, Кобеляцького, Лубенського та Полтавського повітів. 

На Сорочинському ярмарку зокрема продавали вироби з Решетилівки та Опішні, такі як: килими та гончарні вироби. Відвідувачам пропонували дари садів, городів, полів і звісно пиво, яке варили у приватних броварнях, зокрема і на пивзаводі Кочубеїв у Диканьці.

К. Трутовський "Повернення з ярмарки" (джерело - wikipedia)

Ось, як описує Микола Гоголь різноманіття товарів на Сорочинському ярмарку:

"Що боже, ти мій господи! чого нема на тому ярмарку! колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі... так що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усього ярмарку".

У Сорочинці люди приїздили звідусіль не тільки за товаром, а й щоб поспілкуватися, обмінятися новинами, повеселитися. Серед розваг для відвідувачів ярмарку були: ляльковий театр, звіринець, "оптичні панорами", виставки воскових фігур, театральні та циркові вистави, феєрверки, та ін. 

На ярмарку лунали українські народні пісні, грали троїсті музики, люди давали гопака. Обов'язковими гостями ярмарку були кобзарі й бандуристи.

Сорочинський ярмарок – це не тільки про торгівлю. В першу чергу – це про відпочинок, гумор та розваги.

ПЕРІОД ЗАНЕПАДУ ТА ВІДРОДЖЕННЯ СОРОЧИНСЬКОГО ЯРМАРКУ  

"Гуде ярмарок… Бігають коні, кричать крамарі, регочуться дівчата, крутиться карусель…", – Остап Вишня "Ярмарок". 

Ярмарки в Україні продовжували існувати аж до двадцятих років XX ст., коли їх заборонили зовсім. На той час вся торгівля в селах перейшла під контроль держави. І лише з 1966 року ярмарки починають відроджувати й розпочали цей рух саме з відновлення Сорочинського ярмарку. 

Торгівля велася попри те, що ярмарковий майдан на той час являв собою необладнане поле. Були відсутні  будь-які  умови, як для учасників, так і для гостей ярмарку.

У статті "Зорі Полтавщини" від серпня 1967 року, йдеться,  що серед речей виставлених на продаж були: телевізори, меблі, велосипеди, радіоприймачі, пальто, костюми, хустки, капелюхи та валянки. Пропонували також опішнянські макітри та вироби майстрів народної вишивки.

Гостей на ярмарку частували різноманітними смаколиками: шашличками, гарячими вареничками зі сметаною, українським борщем, галушками, ковбасою домашнього приготування. Крім того, автор згадує про баштан з кавунами, бо який же то ярмарок без кавунів!

У неділю на ярмарку відбувся парад, присвячений відкриттю свята врожаю. По площі проїхали мотоцикли, на них – дівчата в національному вбранні, а за ними – тачанка, на якій розмістилися моряк, солдат і Оксана – комісар з бутафорським кулеметом.

джерело - "Комсомолець Полтавщини" серпень 1969 року

Миргородець Олександр Мука, який був режисером Сорочинського ярмарку з 1975 по 2005 рік, описує захід 1969 року у своїй книзі "Ярмарок в Сорочинцях" наступним чином:

"1969 року ярмарок пройшов 30-31 серпня. Люди вже стали більше цінувати ярмаркове дійство: зводилися й облаштовувалися тимчасові готелі, наметові містечка, щоб приїжджим було де переночувати".

Тоді ж збудували водонапірну свердловину для забезпечення водою потреб ярмарку.

1976 року ярмарок провели 28-29 серпня. Того року встановили 75 павільйонів для торгівлі промисловими та продовольчими товарами, залучили 65 автокрамниць, провели книжкову лотерею, працювали годинникові майстерні, дві перукарні, п’ять фотомайстерень, бюро добрих послуг з транспортом для перевезення придбаних речей. 

Крім того, працювали 20 шашличних, п’ять вареничних, варили чумацьку кашу, лемішку. Відвідувачі могли скуштувати карасів у сметані, оселедців у цибулі, чебуреки та смажених гусей.

Для зручності встановили переговорні кабіни, відтак з ярмарку можна було здійснити телефонний дзвінок.

Гостей ярмарку розважали фольклорні колективи, десять духових оркестрів, вісім кобзарів, працювали два танцмайданчики, вигравали 13 гуртів троїстих музик.

З гелікоптера над ярмарковою площею випустили листівки з афоризмами, побажаннями, цитатами з творів Миколи Гоголя.

Всього ж назагал на ярмарку побували близько 400 тисяч осіб.

"А наді Пслом, на майдані, торг іде... Власне, більше галасу, як торгу…", – Остап Вишня "Ярмарок".

джерело - "Зоря Полтавщини" серпень 1978 року

У випуску газети "Зоря Полтавщини" від серпня 1978 року журналісти  пишуть, що того року ярмаркували протягом двох днів. За цей час ярмарок відвідали майже 200 тисяч гостей. Найбільше купували взуття, меблі, одяг, кольорові телевізори, мотоцикли, книги, вироби народних умільців.

60 колгоспів і радгоспів Миргородських і сусідніх районів торгували поросятами, птицею, борошном, картоплею, огірками, помідорами, медом та ін.  

"А що за цих пару індиків?

- Та просю триста!

- Триста, кажеш?

- Триста, кажу!

- Довго рахувати треба!

- Кажіть скільки, щоб менше було рахувати... І починається…" – Остап Вишня "Ярмарок".  

Було гостям чим пригоститися. Миргородські кулінари за два дні приготували понад 10 тисяч порцій полтавських галушок та майже п’ять тисяч порцій вареників.

Того року вперше на Сорочинському ярмарку влаштували виставку-продаж картин полтавських художників.

джерело - "Ярмарок в Сорочинцях" Олександр Мука

1981 року ярмарок проходив протягом 29-30 серпня. Цього року на ярмарку відбулося справжнє весілля: одружувався тракторист Іван Мирошніченко та доярка Люба Канцибер. Гості на весіллі підіймали келихи з шампанським, ансамблі виконували стародавні весільні пісні, ярмарок скандував "Гірко!".

На тому ярмарку продали 300 тонн кавунів, 75 тонн огірків, чотири тонни цибулі, 700 кг сала, вісім тонн яблук, 10 тонн вареної кукурудзи та 15 тонн морозива.  

До 1990 року ярмарки відкривали або голова передового колгоспу, або відома доярка. 1990 року під час виступу гоголівських героїв у натовпі вперше підняли два жовто-блакитні прапори.  

ЯРМАРКУВАННЯ ЗА ЧАСІВ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Період перебудови та розпаду Радянського Союзу, коли Україна потерпала від суцільного дефіциту, не сприяв розвитку ярмаркування і міг стати початком кінця Сорочинського ярмарку. 

З 1996 року, після тривалого періоду занепаду, Сорочинський ярмарок  відновили, а з 1999 року він отримав статус Національного.

З того часу  ярмарок проводять майже щорічно, у кінці серпня, протягом п’яти днів, на Жабокрицькому майдані, розміром близько 16, 2  га.

джерело - yarmarok.in.ua

У секторі приватних підприємців, як і багато років тому, можна придбати все: від ґудзиків до комбайна. Різноманітні кафе і ресторани, як української, так і інших національних кухонь, не залишать гостей ярмарку голодними. 

На території ярмарку звели етнографічну територію та містечко майстрів, де гості можуть побачити реконструйовані будинки сільських жителів України XVIII–XIX ст. та ознайомитися з традиційними народними промислами різних регіонів України. 

джерело - yarmarok.in.ua

Протягом всього ярмарку гостей розважають мистецькі колективи та окремі виконавці, як професійні, так і самодіяльні.

Вже багато років поспіль Сорочинський ярмарок живе за традиційним сценарієм – із незмінними персонажами гоголівського твору. Але щороку організатори намагаються підготувати для відвідувачів сюрпризи, які виходять за рамки уставлених традицій.

Сьогодні Сорочинський ярмарок є каналом зв’язку між минулими та прийдешніми поколіннями. Всебічним способом передачі духовних цінностей та виступає запорукою неперервного розвитку національної культурної спадщини.

джерело -yarmarok.in.ua

Отже, попри плин часу, як і декілька століть тому, атмосфера на Сорочинському ярмарку залишається незмінною. Хтось хоче продати товар і отримати прибуток, хтось – придбати необхідні речі, але всі прагнуть добре відпочити, поспілкуватися, отримати приємні емоції, яких вистачить аж до наступного Сорочинського ярмарку.


Текст підготовлений за даними книги "Ярмарок в Сорочинцях" Олександра Муки, "Подорож Полтавщиною з монетою в руці" Валерія Волоскова та офіційного сайту "Національний Сорочинський ярмарок".